Правило номер ЧОТИРИ::: виховуйте в першу чергу себе.

Колись мене життя познайомило з однією сім'єю. Дітки ходили у садок, в якому я працювала. Це неймовірна сім’я. І колись я їх спитала: 
"як у Вас вийшло виховати таких чудових, чемних і розумних дітей?" 
Я готова була почути про новітні книжки з дитячої психології, про статті експериментаторів. Я готова була почути все що завгодно, тільки не це… 
"ми просто виховуємо себе, а не дітей…" 
Ви ніколи не помічали як діти стають маленькими копіями Вас самих? Вони ходять як Ви, їдять як Ви і навіть говорять Вашими словами! Про це знято вже неймовірну кількість соціальних роликів, реклам та короткометражних фільмів. Виховуючи дітей, Ви маєте змогу побачити себе зі сторони. Без жодної прихованої камери! Всі Ваші звички, всі жести, слова… запам’ятовує і демонструє.. часто це буває дууууже мило! Але іноді можна зіштовхнутися з негативом «принесеним із сім'ї». Я часто не розумію спочатку чому дитинка знервована та емоційно нестабільна.. але згодом розумію, що все йде із дому (тут сумний смайл). Ми іноді сваримося, сперечаємось, розмовляємо дуже активно. Інколи, просто не задумуючись, робимо це при дітях, думаючи, що ті не розуміють що відбувається і взагалі не звертають на це увагу. Ні! Це не так. Вже з 5-6 місяців діти розуміють, коли щось йде не так. Всі наші сварки діти відчувають фізіологічно (підвищений тиск, пришвидшене серцебиття, гормони стресу..) (Це добре описав Дж. Медіна у своїй книзі «Правила розвитку мозку дитини»). І в ту саму мить зароджується багато непотрібних почуттів. Почуття безвихідності, наприклад, або почуття провини. Із цим дитина справитись не може, а наші сварки не закінчуються. Отже почуття безвихідності (або провини) укорінюється. І дитина росте із ним. І проносить через все життя. У моменти коли ми сваримось, сперечаємось і т.д. діти не відчувають себе у безпеці (що є дуже важливим для нормального розвитку). Як наслідок маємо антисоціальну поведінку, агресію, нездатність фокусувати увагу, проблеми з контролем власних емоцій, більше проблем із здоров’ям… 
Всім зрозуміло, що прочитавши це Ви не станете менше сваритись. Але хоча б усвідомлено не будете робити це при дітях.

Маленька Н. (батьки якої виховували себе, а не дитину) говорить мені, граючись:
- А ты знаешь кто такая Баба Яга?
- Да, это не очень добрая бабуля… 
- А ты знаешь почему она такая? 
- Мне кажеться она хочет быть доброй, но ей нужно помочь… покормить сладким, например… - починаю я цитувати останню прочитану книгу з дит.психології..
- Баба Яга – это бабушка, которая не справилась со своей злостью, - сказала Н.

У мене всьо на сьогодні.