Щаслива дитина. Другий крок

Правило номер ОДИН::: встановлюйте правила.

Правило номер ДВА::: створіть для дитини її власний простір.

І пам’ятайте, на цьому просторі діють правила дитини, а не Ваші. Звісно, якщо треба пропилососити і прибрати кімнату, намагайтесь спокійно дитині пояснити що саме Ви збираєтесь робити і навіщо це потрібно. Діти світ сприймають і пізнають через гру. Обіграйте прибирання як гру з пошуків "чогось", наприклад. І для того щоб знайти "щось", Вам з малюком треба прибрати все на свої місця.. Це тільки приклад, але ідея зрозуміла, правда?;)

ЩДПравило номер ТРИ::: не варто тиснути на дитину своєю авторитарністю, заробіть авторитет.

Оті всі відомі вислови "сідай сюди і роби те, що я сказала", "якщо не будеш їсти, віддам твій обід мишці", "якщо будеш неслухняним, не підеш…", "який ти невихований", "не можна так","не можна сяк"… цей список нескінченний… нажаль. Слухайте, що Ви самі відчуваєте коли з Вами розмовляють у такому ключі? Згадайте свою тещу/свекруху/начальника! Вони все знають краще за Вас. Чи сильно Ви хочете проводити з ними час і прислуховуватись до їх порад? Звісно ж ні! От і дитина по відношенню до такого ставлення виробляє негатив.

Часто буває таке коли дитина робить погані/неправильні речі тому, що не знає як по-іншому висловити свої думки/почуття. А не знає вона, бо ніхто не навчив.

Так от, наприклад, на дитячому майданчику у хлопчика відібрали іграшку. Ясно що хлопчик починає злитись на кривдника (це нормальна реакція). Він стоїть на місці і стискає кулачки. Потім на очах сльози. Починає тупотіти ніжками, віддаючи свої емоції кудись в землю. Заспокоївшись, дивиться навколо, оцінюючи ситуацію. Бере якусь іграшку і підходить до "кривдника":

- Ти забрав мою іграшку. Віддай.
- Я теж її хочу! – відповів "кривдник".
- Але це моя іграшка. Ти не можеш брати чужі речі без дозволу. Давай мінятись?
- А? – "кривдник" дивиться на хлопчика, відкривши рота, поки той забирає свою іграшку і віддає якусь іншу.

Що сталось? Провокація "кривдника" не спрацювала. Бо хлопчик точно знав що робити в такій ситуації. Він не ховав емоції. Йому ніхто не казав "не можна плакати" або "дорослі хлопчики не плачуть".. його навчили не діяти під впливом сильних емоцій. Навчили давати їм вихід і приймати спокійні правильні рішення. звідки Ви взагалі взяли, що плакати не можна? Це емоція. Їй треба дати хоч якийсь вихід. Якщо Ви не віддали свого хлопчика на дзюдо, щоб він міг себе захистити, то дайте дитині хоч поплакати!!

Забудьте про авторитарність. Дітей не треба давити, їх треба поважати. Поважати їх вибір, настрій, бажання, емоції.